Постукай по дереву. Як відроджується бердянський столярний бізнес у Білій Церкві
«Наша компанія не потребувала реклами»
Більше 20-ти років Максим Поляцький займався виробництвом індивідуальних м’яких меблів під замовлення для населення, кав’ярень, ресторанів та готелів.
Ідея створити власний меблевий бізнес в Бердянську прийшла чоловіку на початку 2000-х років, коли працював менеджером у київській фірмі. Він став першопрохідцем у рідному місті та зайняв лідерську позицію на бердянському ринку. Матеріали везлися з різних куточків України. Клієнти приходили за рекомендацією.
- Наша компанія не потребувала реклами, - розповідає підприємець. - Достатньо було спитати: «Де робили м’які меблі?» і більшість відповідали: «У Поляцького».
Про те, що росія почне війну проти України Максим не вірив до останнього. Але коли вранці 24 лютого у місті прогриміли вибухи, був шокований. Почав телефонувати друзям та радив готуватися до можливої евакуації чи перебування в укриттях. У перші дні війни в сім’ї Поляцьких, в якій є дружина та двоє дітей, зібрали «тривожний чемоданчик». Також брали участь у проукраїнських мітингах біля виконкому, але коли окупанти почали розганяти активістів силовими методами, зрозуміли, що далі спокійного життя в місті не буде.
Останньою краплею став вибух у Бердянському порту, коли «прилетіло» у «руський воєнний корабль».
Виробництво Polyatskiy design studio
Виїхали з чемоданом речей та собакою
«Війна «звільнила» нас від справи нашого життя, але тимчасово. Спочатку ми чекали, як більшість українців, але окупований рідний Бердянськ болить, страждає і чекає на звільнення! Співпрацю з окупантами ми не розглядали, тож виїхали на підконтрольні Україні землі», - розповів він у пабліку. https://www.instagram.com/polyatskiymebel/
Виїхали з чемоданом речей та собакою. Спочатку зупинилися у Кам’янець-Подільському, де на них чекали друзі, потім жили в Києві. Вже у столиці прийняли рішення релокувати бізнес (бо гроші проїдалися і треба було якось жити).
А для того, щоб продовжувати свою справу, потрібне було обладнання. Тому Максим вирішив повернутися на окуповану територію.
- Бердянськ, до якого я повернувся, нагадав сюжет із фільму про апокаліпсичне покинуте місто, - згадує він. – Ти виходиш на пляж у розпал курортного сезону, а там пусто… Виходиш в центр міста, а там мало людей і всі чужі (бо більшість місцевих виїхала, а заїхали мешканці ДНР).
За неофіційними даними, з Бердянська виїхало близько 70% населення. У крамницях ціни подаються у російських рублях та українських гривнях. Вони дуже високі, при цьому роботи в місті немає. У школах діти можуть вчитися лише по російській програмі (по українській - онлайн). Готівки в Бердянську все менше і менше. Зняти її майже неможливо через те, що у місті постійно відключається світло, зв'язок та інтернет, як результат - банкомати й термінали не працюють. Газу немає з лютого, тобто відтоді, як під час бойових дій був пошкоджений газопровід.
У бердянській тюрмі постійно перебуває близько сотні людей. Це підприємці, волонтери і молоді чоловіки. Когось примушують до співпраці, а у когось віджимають бізнес.
Поки місто чекає на повернення до свободи та звичайного життя, його вулицями ходять озброєні російські військові.
- В такому місті не хочеться затримуватися, - каже Максим Поляцький, який тут народився і виріс.
Філіал виробництва у «місті меблевиків»
Максиму вдалося вивезти власну вантажівку зі швацькою машинкою та парою скобозабивних пістолетів. Побоявся взяти більше обладнання, щоб його не забрали на російському блокпості. На щастя, проїхав спокійно.
Меблевий бізнес Максим веде навпіл з партнером В’ячеславом Макаровим, який до війни займався постачанням фурнітури та матеріалів до м’яких меблів та логістикою.
- В мене є навички та досвід, в нього – логістика та матеріальна база за хорошою ціною, - пояснює Поляцький. - Локацією обрали Білу Церкву, хоча спочатку розглядали Хмельницький чи Вінницю. Проте не знайшли вигідних пропозицій щодо оренди виробничих приміщень та комфортної логістики. А Біла Церква сподобалася всім. Виявилося, що її називають «містом меблевиків», тому що це центр України, в якому працює близько 60-ти виробників та багато складів з фурнітурою, тканинами, поролоном тощо.
Виробництво у Білій Церкві
Проте за місяць хлопці ще не досягли стабільного положення в бізнесі. У білоцерківському філіалі виробництва вони сформували команду з восьми людей, які разом все починають «з нуля». Зараз компанія виробляє вісім моделей: диванів, кутових диванів, ліжок з м’яким узголів’ям. Вже підшукують салони для реалізації продукції. У планах – розширити модельний ряд до 15-ти. Найбільше замовників – із Західної України, куди переїхало багато мешканців окупованого Сходу.
Підприємці вивчають програму релокації бізнесу в Україні. Але доки не будуть впевнені, що «бізнес піде», подавати заявку до державних органів не будуть.
- Державна програма зобов’язує або повернути гроші, якщо нічого не вийде, або через три роки повернути вкладену у твій бізнес суму. Ми зараз хочемо зрозуміти, чи вийде втриматися на плаву. Потім, при позитивній динаміці, скористаємося державною пропозицією, - пояснює Максим Поляцький.
Зараз 10% від продажу компанія Polyatskiy відправляється на підтримку ЗСУ. Меблевики сподіваються, що осіння пора буде урожайною, як у бізнесі, так і у визволенні України.
