Ми боремося за існування нації. Вчитель історії з Херсона про життя колег в окупації
Журналістка Південь.City поспілкувалася з Сергієм про те, що відбувається з освітою на окупованих територіях Херсонщини.
Далі пряма мова героя...
Життя освітян на окупованих територіях
Окупанти наполягають, щоб усі вчителі перейшли на російську сторонупрацювали на окупаційну владу. Вони пропонують російські держстандарти та систему освіти. Багато шкіл все одно відмовляються від співпраці і йдуть в онлайн роботу. Це можливо, я так думаю, але вже для тих класів, які вже набрані. Але працювати онлайн складно, оскільки росіяни блокують українських провайдерів і навіть не завжди допомагає VPN. Окупанти продовжують тиснути, їм дуже складно зібрати необхідну кількість працівників. Вчителів майже не залишається. З кожним днем повідомляють, що все більше людей виїхали.
Наскільки мені відомо, погрожують тільки завучам та директорам. Погрози такі:«Якщо ви не співпрацюєте, ми вас садимо до в’язниці». Обіцяють великі терміни і кажуть прямо, що сидіти будуть не в Херсоні.
Завдання адміністрації організувати навчальний процес і зібрати списки вчителів. Потім подати тих, хто бажає чи не бажає співпрацювати. До тих, хто не хоче погоджуватися на нові умови, будуть приїжджати і погрожувати, якщо вони залишаються в окупації.
Що обіцяють колаборантам?
Радять на посаду директорів. Тим, хто співпрацює з російською комендатурою, пропонують оформити російське громадянство, російську банківську картку та вивчити закон Росії про освіту. Коли немає керівництва, а є вчителі чи залишився завуч, їх радять на посаду директорів. Не важливо, підходить людина чи ні, окупанти прагнуть відкрити якомога більше шкіл з вересня.
Вони не планують відкрити всі 60 шкіл, якщо ми говоримо про заклади Херсона. Хоча б 50%, в гіршому випадку — 10%. Як вони кажуть, будуть переведені вчителі з одних шкіл в інші. Тобто вони зберуть усіх охочих і відкриють ті заклади, адміністрація яких погодилася на колаборацію.
Директорам, які залишилися пропонують очолити більш престижні школи — гімназії або кращі по забезпеченню заклади міста. Тобто дають умовний вибір. Наприклад, директор престижної ЗОШ № 30 у Херсоні, яка входить у ТОП-100 шкіл України, постійно виступає на російських пропагандистських відео. Барнаш Оксана Вікторівна розповідає, що все буде добре, видає російські підручники на школи.
Тиск батьків і перенавчання вчителів
Завчасно педагогічний колектив ніхто з адміністрації працівників не попереджав про те, що варто виїхати. Навіть у кінці червня деякі директори казали: «Та ні, не виїжджайте, будемо якось жити, чекати наших». Мені не зрозуміла така розмова. Як можна працювати в окупації, з ким? Наприклад, вийшов вже указ про прилеглу територію до Херсону — це Чорнобаївка, що вони 100% виходять на російську програму. Хоча колеги кажуть, що директор виїхав. Невідомо, хто це каже — або хтось з колективу або когось привезли вже. І на вчителів вже починають тиснути деякі батьки. Вони кажуть: «Яка різниція, що за програма буде. Ну не буде історії України чи української мови, але ж буде математика і фізика. Яка різниця, на якій мові займатися. Невже знову школа буде онлайн, давайте працювати в класах».
Батьки, які тиснуть на вчителів. Мені не зрозуміло, чи буде покарання для таких батьків? Це ж все одно тиск на вчителів. Є ж Закон про колабораціонізм та держзраду, то про батьків учнів там мови не йдеться. Вчителям, які залишаються на окупованій території і так страшно, що будь-яке слово може стати приводом до відповідальності. А ще тиск від батьків, не підтримка, а тиск — можливо, вони є прихильниками режиму чи колаборантами. Цей тиск дуже серйозний, не знаю, чи буде це хтось розслідувати.
Перенавчання вчителів. Кримські пабліки виклали відео, де відбувається перенавчання херсонських вчителів. Є, наприклад, в Херсоні в центрі міста художня школа, там завуч зголосилася співпрацювати з окупантами, бо директор виїхала. Пише в чати до вчителів, повертайтеся до роботи. Як завжди повторює свій лозунг «Россия тут навсегда».
Нещодавно з'явилося відео, що окупанти начебто видавали російськи документи про закінчення закладу учням школи № 48 м.Херсона. Окупанти ж пообіцяли, що всі випускники херсонських шкіл можуть поїхати до Росії до вступу в їхні навчальні заклади. Один з колег підтвердив, що дійсно школу захопили і вона буде працювати по російській програмі.
Масовий виїзд вчителів
Після наступу ЗСУ на Херсонщині і роботи HIMARSів тиск трохи призупинився. Окупанти десь на тиждень замовчали. Знаю, що один колаборант з села намагався навіть виїхати через Крим з сім'єю. Але російські військові його розвернули, не дали йому можливості втекти.
Всі вчителі, яких я знаю виїжджали з окупації самотужки за власний кошт. Є волонтерські виїзди, безкоштовні, але там велика черга. Чи організовувала школа своїм працівникам такий виїзд, чи міністерство освіти — не чув. Принаймні ніхто про це не каже. Наскільки я знаю, вчителів навіть на підконтрольній території не дуже намагаються втримати, хто куди міг, туди і влаштувався, там і зупинився. Хоча є окремі випадки, коли вчителям пропонують кращі умови проживання. У мене є знайомий з херсонської школи молодий вчитель фізики. Він виїхав до Хмельницької області. Йому запропонували робоче місце в одній з трьох шкіл на вибір. В селі знайшли будинок, де він може жити безкоштовно і сказали: «Якщо залишаєшся у нас працювати — дім твій».
Мені також запропонували роботу в ліцеї Києва. Поки відмовився, чекаю коли закінчиться звільнення Херсонщини. Але такі випадки поодинокі, ініціатива відходить від місцевої влади населених пунктів, до яких приїжджають вчителі. Намагання залишити вчителів на підконтрольній території не йде централізовано від міністерства освіти. Може і є якийсь наказ: «Якщо до вас приїхали, облаштовуйте». Але прямої комунікації немає. Поки не відбито Лівобережжя — Олешки, Берислав, обидві Каховки, повертатися до Херсона небезпечно. Бо він буде постійно під обстрілами.
Коли були перевірки, я боявся, щоб не дізналися, що я вчитель історії. Бо в них історик — це такий самий ідеолог як вчителі їхньої історії. Але у нас патріотизм в школі особливо не виховується, пробігом, одна година на тиждень — вивчення історії України. А коли діти повинні розмірковувати на ті чи інші теми — чому сталося так, чому не сталося інакше, як українці повинні реагувати на ті чи інші події, коли відбувався якийсь народний рух. У шкільній програмі математика виявляється важливіша, ніж знання історії України. Сподіваюся, будуть зміни і всі зрозуміють, що ми українці, і це одна держава, а не треба чекати якогось «руського міра».
Росіяни не дадуть нам спокою
Я вивчав історію України і знаю, що росіяни не дадуть нам спокою. І в 2014 році все це підтвердилося. І зараз для всіх стало зрозуміло. У 1991 році Україні пощастило, бо не боролася тоді військовими силами за незалежність. Але Народним Рухом насправді було зроблено дуже багато. Той самий Левко Лук'яненко написав конституцію, по якій практично ми зараз живемо, з певними змінами.
Росія тоді зайнялася Чечнею. Якби вони були готові з нами воювати ще у 1991, ми б вже на початку 90-х боролися за незалежність. Зараз ми захищаємо ще й націю. З того, що відбувається, ми бачимо, що росіяни намагаються стерти українців як націю з лиця землі. Вони можуть говорити, «ви наші брати» — це добре, але їхнє завдання знищити нас як націю, не як державу. Як держава Україна може бути в уяві російських політиків, але як Білорусь. Населення яке залишиться, за їх уявленням, будуть такі собі малороси, якими вони нас вважають все життя.
Україна боролася за свою Незалежність всю свою історію, просто у нас її ніколи не було. Всі ці війни, що були до 1991 року це показують. І зараз ми захищаємо і свою незалежність, і свою націю. Або будуть українці, або ні. Особливо, це повинні зрозуміти ті українці, які вважають «какая разница» і ті, хто виїхав за кордон. Бо ми ж розуміємо, що асиміляція все одно відбувається, можливо, повільніше, через одне покоління, через два. Але люди втрачають українську ідентичність — так зване тяготіння до свободи, до волі. Бо життя в скупченні, скажімо, канадців, з часом надає рис, які притаманні саме канадцям, а не українцям. Тому в першу чергу, ми боремося за існування нації. По-іншому ніяк.
